«Мене виховав театр»,- так сподіваюся скаже той, хто в дитинстві бував в театрі, грав у шкільному театрі, відчував особливу, ні з чим незрівнянну насолоду творця.

У театрі ніхто не повчає, у теплій атмосфері довірливого спілкування вустами дітей не проголошуються готові істини, а ведуться роздуми над проблемами, які хвилюють самих дітей ( і акторів, і глядачів) та вимагають вирішення.

 У театрі грають за власною, внутрішньою мотивацією. Тут мета дитячої активності зосереджена в самому процесі діяльності. Що й казати про виховний вплив такої діяльності на дітей!? «Вигоди» очевидні.

Театр – серйозна гра і велика внутрішня робота перетворення неусвідомлених раніше нюансів власних і чужих почуттів на сильні стимули душевного і духовного зростання. так душа дитини – і актора і глядача – все більше піднімається над буденністю і силою своєї уяви пробуджує нові й нові образи, формує для себе певні взірці та ідеали.